zolotukhin_sa (zolotukhin_sa) wrote,
zolotukhin_sa
zolotukhin_sa

"Личные нужды" можно отнести на налоговые расходы)))

Ниже приведён рабочий текст статьи (без учёта дальнейших правок), опубликованный в газете "Бухгалтерия" ориентировочно в 2003 - 2004 годах. Точно не помню.
И статьи готовой под рукой нет.
В общем, текст))))))):
***************************
„Особисті” потреби у валових витратах.

Олександр Золотухін
Нормативна база:
-Закон про прибуток Закон України в редакції Закону від 22.05.1997р. №283/97-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств”, із змінами та доповненнями.
-Закон №697 Закон України від 07.02.1991р. №697-ХІІ „Про власність”, із змінами та доповненнями.
-Закон №2694 Закон України від 14.10.1992р. №2694-ХІІ „Про охорону праці”, із змінами та доповненнями.
-КЗпП Кодекс Законів про працю, затверджений Законом УРСР від 10.12.1971р. №322-VІІІ, із змінами та доповненнями.
-Декрет №13 Декрет КМУ від 26.12.1992р. №13-92 „Про прибутковий податок з громадян”, із змінами та доповненнями.
-Інструкція №323 Інструкція зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Мінстату України від 11.12.1995р. №323 та зареєстрована Мінюстом України 21.12.1995р. за №465/1001

Приймаються закони, затверджуються підзакони, формується загальноприйнята думка про них.
Загальноприйнята думка виокремлюється із зіткнення поглядів протилежних (антагоністичних(1)) сторін (наприклад, податкової служби та платників податків) та підтримується їхнім вродженим конформізмом (2). Конформізм живить традицію (3). Традиція слугує стабільності (4). Від позитивної стабільності починається процвітання.
------------------------------
[1] Антагоністичний – пройнятий суперечністю, що характеризується найгострішою боротьбою і непримиренністю сил; непримиренно ворожий. (прим.авт.)
2 Конформізм – пасивне, пристосовницьке прийняття, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами. (прим.авт.)
3 Традиція – звичайна норма, манера чого-небудь. (прим.авт.)
4 Стабільність – сталість, незмінність, тривале збереження певного постійного стану або рівня. (прим.авт.)
--------------------
Але при настанні „аварійних” ситуацій традиція, конформізм часто заважають вирішенню виникших нових проблем (наприклад, при податковій перевірці, коли за будь-яку ціну потрібним буває довести свою „правоту”), хоча і без цього традиція інколи виконує дестабілізуючу роль. Та й де гарантія, що традиція (загальноприйнята думка) вірно відображає дійсність, вона, швидше, заповнює собою неврегульовані законом місця.
Ця стаття є першою статтею циклу „Цікаве оподаткування”, де будуть руйнуватися усталені стереотипи (традиція), або давно знайоме показуватиметься у незвичному, цікавому ракурсі. Зовсім не обов’язково беззастережно застосовувати на практиці поради із циклу „Цікаве оподаткування” (1), лише побачити відносність традиції (загальноприйнятої думки), недосконалість законодавства, розмитість його формулювань, можливість маніпулювання ним собі на користь.
--------------------------------
[1] Признаємося чесно, що часто це буде штрафонебезпечно, особливо тому, хто не впевнений у своїх силах на предмет відстоювання власних інтересів. (прим.авт.)
-----------------------------------

Особисті потреби” працівника – чим вони відрізняються від „неособистих” у значенні Закону про прибуток, як „особисті” перетворити у „неособисті”, яким чином обгрунтувати віднесення вартості на перший погляд „особистих” потреб до валових витрат підприємства – про це розміркуємо у даній статті.
Відправною точкою наших міркувань будуть норми Закону про прибуток. Так, не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням  основної діяльності, а саме: ...фінансування особистих потреб фізичних осіб (1) (пп.5.3.1 Закону про прибуток). В той же час до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці (пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону про прибуток). Співставляючи норми підпункту 5.2.1 та 5.3.1 доходимо висновку, що навіть якщо будь-які сплачені (нараховані) витрати пов’язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці та на цій підставі підлягають включенню до валових витрат але в той же час вони являються фінансуванням особистих потреб фізичних осіб, такі витрати до валових витрат не відносяться. Залишилося діло „за малим” – визначити, що ж відноситься до „особистих потреб”. Де пролягає та грань, яка відокремлює особисті потреби від потреб підприємства (неособистих)? Завчасно можемо сказати, що така грань умовна, розмита, нечітка. Тягнути цю грань можна у будь-яку сторону. Особистий кабінет керівника – чи не особиста це потреба? Можна було б керувати, сидячи у одній кімнаті з іншими працівниками. Особиста секретарша? Також можна вважати „особистою потребою”. А розкішні меблі, що розташовані у особистому кабінеті – особисте шкіряне крісло (чому не звичайний дерев’яний стілець?), особистий дубовий стіл? Оскільки поняття „особистої потреби” не визначено законодавством, нам залишається наміркувати його самим, сформувати концепцію (2) цього поняття, що дозволило б вирізняти його з-поміж інших (неособистих господарських потреб). Концепція характеризуватиметься кількома ознаками.
-----------------------------------------
[1] За виключенням витрат на оплату праці та інших подібних (прим.авт.)
2 Концепція – система поглядів на певне явище; спосіб розуміння, тлумачення якихось явищ, основна ідея будь-якої теорії. (прим.авт.)
---------------------------------------

Перша ознака.Поняття „особистої потреби” для цілей Закону про прибуток тісно повязане з його використанням у законодавстві про оподаткування фізичних осіб. Звичайно, що якщо фінансується „особиста потреба”, слід профінансовану вартість включити до доходу працівника та обкласти прибутковим податком (податком на доходи фізичних осіб).
Ст.8 Декрету №13
Витяг.
... До сукупного оподатковуваного доходу включаються... також інші доходи, що утворилися в результаті надання за рахунок коштів підприємств, установ, організацій, фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності своїм працівникам матеріальних і соціальних благ у грошовій і натуральній формі...
Декрет №13 оперує конкретним терміном „дохід”. Оподатковується за Декретом майже все (окрім пільг), що „дохід”. Якщо „дохід”, то це моє, „особисте” (нікому не віддам). Моя профінансована „особиста потреба” – мій „дохід”. Щодо „доходу”, то за Законом №697 громадянин набуває права власності на нього (п.2 ст.12 Закону №697). Як бачимо, набуття права власності – одна з ознак, яка може (є однією з можливих, але не обовязкових умов) характеризувати „особисту потребу”.

Друга ознака. Інший можливий аспект „особистої потреби” описує підпункт 2.2.2 Інструкції №323.
Пп.2.2.2 Інструкції №323
Витяг
...до фонду додаткової заробітної плати входять... Вартість безкоштовно наданих предметів (включаючи формений одяг, обмундирування), що залишається в особистому постійному користуванні.
Для формування нашої концепції ми візьмемо з Інструкції те, що нас цікавить - твердження, яке дозволяє сформувати іще одну з можливих (але не обов’язкових) ознак-характеристик „особистої потреби”: -якщо якусь річ видали працівникові та вона залишається в особистому постійному користуванні. Цю ознаку слід розуміти так, що відправляючись додому після роботи, працівник може безперешкодно взяти цю річ із собою та користуватися нею у побутових потребах.

Третя ознака. Наступна можлива ознака плавно випливає із Закону про прибуток. До невиробничих фондів відносяться „капітальні активи, які підпадають під визначення груп 2, 3, 4 основних фондів..., які є невід’ємною частиною, розміщені або використовуються для забезпечення діяльності невиробничих фондів, що підпадають під визначення групи 1 основних фондів...” (пп.8.1.4 Закону про прибуток). По аналогії з розмежуванням основних фондів, якщо якась річ розміщується (постійно знаходиться) у приміщенні, яке використовується у господарській діяльності, використання її якоюсь однією особою не може розглядатися як фінансування „особистих потреб”.

Четверта ознака. Приклад того, як штучно сформувати ознаку того, що витрати не є фінансуванням „особистої потреби”, показала ДПАУ. У своїх Листах: №3379/А/17-0515 від 09.10.2002р.; №1406/6/15-1116 від 19.04.2000р.; №3862/6/15-1116 від 01.07.1999р. вона наводить елементи підтверджень, які повинні бути наявними при віднесенні витрат на оплату проїзду персоналу (в т.р. проїздних квитків) до валових витрат. Це:
-        зв’язок подібних витрат з виробничою діяльністю;
-        наявність підтвердних документів (маршрутних листів);
-        наказ керівника підприємства про визначення кола осіб, яким відшкодовується вартість проїзду.

Резюме (1) запропонованої концепції. На погляд автора, сказаного вище досить для сформування концепції „Неособистої потреби”. Сформулюємо її таким чином:
1.                            Наказом керівника визначається коло осіб, яким надається матеріальне чи соціальне благо з обгрунтуванням зв’язку подібних витрат з виробничою діяльністю, а не фінансуванням „особистих потреб”.
2.                            У Наказі зазначається про те, що благо не надається у власність чи постійне користування. Бажано при цьому вказати, що благом користуються на робочому місці (у приміщенні, що використовується для провадження господарської діяльності) тощо.
3.                            У Наказі наводиться порядок документування та перелік документів для оформлення процесу користування благом.

Виписавши концепцію „Неособистої потреби”, перейдемо до конкретних прикладів. Приклади незвичні, та тим цікавіше.
-------------------------------------------
[1] Резюме – короткий висновок з основними положеннями якогось викладу. (прим.авт.)
------------------------------------------

Приклад 1.У що повинен бути одягнений керівник підприємства, коли знаходиться на робочому місці та виконує свою виробничу функцію? Невже можливо, щоб на робочому місці він був у домашньому халаті та капцях? Якщо він буде так одягнений, чи зможе виконувати представницькі, адміністративні та інші свої виробничі функції? Звісно, ні. Вважається нормою (1), коли керівник одягнений у костюм, на ньому сорочка, краватка, черевики. Чи не задовольняє він при цьому свою „особисту потребу”? Можна сказати і так, та найперше він задовольняє потребу підприємства, виробничу. Не з власного бажання доводиться йому так одягатися. Він одягнутий так тому, що знаходиться на робочому місці та виконує свою виробничу функцію. В такому разі чи зможе підприємство придбати весь цей одяг та віднести його вартість до валових витрат? Авжеж. Для цього  потрібно, крім власне придбання одягу, видати наказ по підприємству, де визначити особу, яка буде користуватися одягом (у даному випадку керівника). Зазначити, що одяг не переходить у власність особи та не передається їй у постійне користування, ним користуються лише при виконанні виробничих функцій. Далі слід обгрунтувати зв’язок між користуванням одягом та господарською діяльністю підприємства (приблизно як описано вище). Після чого встановити та описати документування процесу користування одягом. Наприклад, завести журнал, де відмічати час користування одягом. У той час, коли одягом не користуються, він знаходиться у шафі, шафа – у кабінеті керівника, а кабінет – у адміністративному корпусі.
---------------------------------------------------
[1] Тут мається на увазі не правова норма, а традиція. (прим.авт.)
-------------------------------------------------
Все сказане вище стосується не тільки керівника підприємства, а і будь-якого іншого працівника (працівників). Одяг при цьому може бути формений або будь-який інший, окрім спецодягу. Щодо спецодягу, існує спеціальний підпункт 5.4.1 Закону про прибуток, який дозволяє до валових витрат відносити витрати на забезпечення найманих працівників спецодягом тощо за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Спецодяг не слід ототожнювати з іншим одягом. Обовязковість забезпечення спецодягом деяких категорій працівників передбачена статтею 163 КЗпП та ст.8 Закону №2694. Спецодягом забезпечуються працівники на роботах з шкідливими та небезпечними умовами праці, а також роботах, повязаних з забрудненням чи несприятливими метеорологічними умовами. Інколи намагаються довести, що оскільки витрати на спецодяг віднесені Законом про прибуток до витрат подвійного призначення, то увесь інший одяг на цій підставі (?) не відноситься до валових витрат. Незрозуміло тільки, де тут підстава. У „подвійновитратному” підпункті 5.4.1 йдеться тільки про спецодяг, а не про взагалі весь одяг. „Подвійність” заключається у віднесенні витрат за переліком (за нормами), а не будь-як, без переліку (без норм), витрат за переліком (за нормами) саме спецодягу, а не будь-якого іншого одягу. Щодо іншого одягу діє загальне, а не „подвійне” правило: якщо витрати на його придбання повязані з господарською діяльністю, значить, вони відносяться до валових витрат.

Приклад 2.Головному бухгалтеру подобається, коли їй дарують квіти (букет квітів). Вона працює з особливим ентузіазмом, у стані емоційного піднесення, коли свіжий букет живих квітів стоїть у неї на столі. Наслідком є вища ефективність її роботи. Уважний до підлеглих та далекоглядний керівник подбає про створення інтер’єру виробничих приміщень (кабінетів) своїх підлеглих, який би позитивно впливав на продуктивність їхньої праці. Букет живих квітів є елементом інтерєру. Уважний до підлеглих та далекоглядний керівник завжди придбаватиме свіжі букети квітів для названих цілей. Вартість квітів відноситься до валових витрат. Підстави та документальне оформлення таких операцій аналогічно описаному вище.

Приклад 3.Як повинна виглядати менеджер по продажам – жінка? Однією із вимог, які висуватимуться до неї керівництвом, буде доглянутий зовнішній вигляд, вміння одягатися, користуватися косметикою. Все вірно, але за чий рахунок менеджер по продажам повинна буде виконувати подібні вимоги? Вони (вимоги) повязані у даному випадку із необхідністю ефективно виконувати менеджером свою виробничу функцію. Якщо підприємство придбає увесь комплект необхідних аксесуарів по догляду за собою та відповідний одяг, витрати на таке придбання будуть повязані з провадженням господарської діяльності. А якщо так, то коли ці витрати не будуть фінансуванням „особистих потреб”, їх можна буде включити до валових витрат підприємства. Про одяг йшлося вище. А макіяж? Витрати на придбання косметики також можуть бути віднесені до валових витрат. Процедура підтвердження валововитратності у даному випадку стандартна, описана вже нами. Застосовуємо концепцію „Неособистих потреб”. Для цього:
- наказом по підприємству визначаємо коло осіб, які повинні користуватися косметикою;
- далі у Наказі обгрунтовуємо зв’язок витрат на косметику з господарською діяльністю підприємства;
- крім того, у Наказі зазначаємо, що косметика не переходить у власність чи постійне користування осіб, які нею користуються, нею користуються тільки при виконанні виробничих функцій;
- у Наказі встановлюємо та описуємо документування процесу користування косметикою, наприклад, що заводимо журнал, де відмічаємо час користування (та/або видачі та повернення) косметики, встановлюємо місце, де вона зберігається (наприклад, у сейфі секретара) тощо.

На закінчення. На забавних прикладах ми показали, як рушиться традиція (загальноприйнята думка). А то виходило, що вартість „особистого” крісла чи столу, „особистої” кавоварки можна було віднести до валових витрат і нікому й на думку не спадало назвати це фінансуванням „особистих потреб”, а вартість одягу, косметики та інших подібних речей тільки й спадало на думку назвати фінансуванням „особистих потреб”. Виходило, що те (крісло, стіл, кавоварка, ...), що біля нього (біля особи – керівника, бухгалтера, менеджера, ...) можна віднести до складу валових витрат та не назвати при цьому фінансуванням „особистих потреб”, а те (одяг, косметика, ...), що на ньому (на керівникові, бухгалтерові, менеджерові, ...)  обовязково називали саме фінансуванням „особистих потреб”.
Все сказане щодо „НЕособистих потреб” у ракурсі віднесення їх до валових витрат віддзеркалюємо на прибутковий податок (податок на доходи фізичних осіб). Якщо маємо фінансування „особистих потреб” – оподатковуємо прибутковим податком (податком на доходи фізичних осіб), якщо ні – не оподатковуємо.
Та й, признатися чесно, фактично витрати можуть бути понесені на фінансування „особистих потреб”, але при достатньому документальному оформленні можна довести противне, що ніяких „особистих” немає.  При цьому, якщо боязко буде вартість чогось „особистого” до валових витрат віднести, то не побійтеся її хоч прибутковим податком (податком на доходи фізичних осіб) не оподатковувати.
Tags: Занимательная бухгалтерия, Занимательное право, Зарплата, НДФЛ, Налог на прибыль, Первичные документы, Приемы решения проблемных ситуаций, Проверки, Психология, Расходы, Философия бухгалтерского учёта, Юмор
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments